Денис Казанський, Марина Воротинцева
ЯК УКРАЇНА ВТРАЧАЛА ДОНБАС
Про що ця книга?
«Як Україна втрачала Донбас» – це новітня історія двох областей України, Донецької та Луганської. Це хронологія подій становлення потужних фінансово-політичних кланів на тлі економічної катастрофи краю, російської експансії та витоків сепаратизму. Книга про те, як могутні донбаські клани спочатку розпалили вогонь ворожнечі, а потім згоріли у ньому самі та зіштовхнули свій край у прірву кровопролиття
Як Україна втрачала Донбас. Зміст
На зорі незалежності. Як у Донецьку до влади прийши “червоні директори”, а у Луганську, – “комсомольці” і до чого це призвело
Референдум про регіональну самостійність Донбасу у 1994 році. Як Єфім Звягільський шантажував Леоніда Кучму та став вице-прем’єром
Великі гроші. Як клан Олександра Єфремова переміг Юлію Тимошенко у боротьбі за ринок газу у Луганській області
Маргінали за викликом. Хто і для чого заснував та фінансував проросійські політичні та громадські організації на Донбасі у 90-х
Голодні бунти та шахтарські страйки. Як масштабне розкрадання вугільної галузі породило на Донбасі антиукраїнські настрої
Віктор Янукович та Олександр Єфремов. Зневага та конкуренція
Протиставити Донбас Україні. Як після виборів 2004 року сепаратизм знову став аргументом донбаських політичних кланів
Під прикриттям. Проросійська пропаганда та воєнізовані структури на Донбасі за часів Президента Віктора Януковича
Потрапили в капкан. Як рішення про рух України до ЄС розкололо Партію регіонів та вдарило по її електоральних позиціях і хто зміг цим скористатися
Нові фігури на дошці. Коли і для чого Віктор Медведчук став головним представником “русского мира” в Україні
Куратори, радники та нікчеми. Хто насправді керував захопленнями будівель ОДА та СБУ на Донбасі і як українська влада торгувалась із ними за посади та грошові потоки
Політична воля та ризик. Як Україна втримала Одесу, Дніпро та Харків і чому втратила Донбас
Автори
Денис Казанський
У журналістиці з 2011 року. До 2014-го жив та працював у Донецьку.
Журналіст-розслідувач, відеоблогер, телеведучий.
Автор книги «Чорна лихоманка» про нелегальний видобуток вугілля на Донбасі (2015).
У 2020 році був запрошений до Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі в якості представника від Донеччини.
Марина Воротинцева
У журналістиці з 2003 року. До 2014 року була співзасновником та головним редактором газети та інтернет-видання «Восточный вариант», жила у Луганську.
Консультант із PR, комунікацій та маркетингу.
Очолювала комунікаційні підрозділи державних структур та приватних компаній, працює із політиками. Має великий досвід управління медіапроектами під час виборів, розробки та реалізації маркетингових стратегій у бізнесі.
Співведуча навчального курсу із PR.
Купити книгу
«Як Україна втрачала Донбас»
Українською мовою, 326 сторінок
Замовити доставку за кордон можна, написавши листа на e-mail chornagorabook@gmail.com
Мартин Якуб
КиївЗараз багато хто намагається зрозуміти людей Донбасу. І висновки, до яких приходять автори цих досліджень, досить прості – там живуть такі ж люди як і всюди. Зі своїми проблемами та заморочками, зі своїми вадами і регіональними особливостями, але з таким же прагненням жити нормально, як і в решті країни. Це важливо розуміти, бо демонізація мешканців Донбасу, призводить до таких перегинів, як небажання здавати квартири у Києві тим, у кого луганська або донецька прописка.
Книга “Як Україна втрачала Донбас” про інше. Денис Казанский та Марина Воротинцева спробували розібратися у тому, які події призвели врешті решт до подій весни 2014 року.
Перше і головне – у всьому винна Росія. Це правда. Без участі країни-агресора Донецьк та Луганськ були б зараз мирними містами. Цю тезу автори не ставлять під сумнів. Її під сумнів не буде ставити жодна адекватна людина. Але чому саме Донецька та Луганська область? Чому не вийшло у Харкові, Миколаєві, Херсоні чи Одесі, адже проросійські настрої потужні й в цих регіонах? (…)
Тут наведена уся послідовність подій від 90-х до 2014-го. З чітким переліком подій, цитатами учасників процесів. Якби проводився якийсь суд, хай навіть Божий, ця книга викриває все. В ній містяться неймовірні факти, на зразок того, що Захарченко на весні 2014, до входу російських військ, фактично захищав цілісність України від “губарєвців”.
Це страшна книга. Вона показує, окрім того, що Росія відповідальна за війну на Донбасі, беззубі й ганебні дії української влади протягом усіх років незалежності, які полегшили агресору завдання. І найстрашніше, що ці процеси тривають. Ми маємо тих самих мєнтів, ті самі суди, те саме беззаконня і кримінальні вотчини, які роздав “новій буржуазній аристократії” на відкуп ще Кучма. І в тій, чи іншій мірі, гіпотетично ситуація може повторитися в будь якому регіоні.
І рослаблятися не варто, з відведенням російських військ справа не закінчилася.
Олександр Махов
Київ (Луганськ)Нон-фікшн про Донбас.
Завдяки цій книзі я дізнався ті факти з історії мого рідного краю, які дозволили скласти до купи весь пазл в моїй голові.
Автори з хірургічною точністю досліджують донбаський сепаратизм від кінця 80-х до 2014 року.
Автори скрупульозно розбирають причини, які призвели до «русской весны» на Донбасі у 2014.
Цитата:
«У шахтарських гетто до 2014 року встигло вирости ціле покоління людей, які ніколи в житті не бачили навколо нічого, крім пияцтва, злоби і розрухи, і які звикли до існування у принизливих злиднях.
Шикарна книга.
Рекомендую всім, кого цікавить війна на Донбасі.
Проковтнув за один день.
Ярина Чорногуз
Книга історичного значення. Хочу подякувати за неї авторам.
Те, з якою скрупульозністю і журналістською безпристрастністю виписані події на Донбасі починаючи з 1990-х і аж до кривавої рускай вєсни 2014-го, вартує подиву й поваги. Вражає широта погляду й володіння інформацією, політичний аналіз. Особливо зважаючи на те, що автори пишуть про свої рідні міста. Я б так, напевно, не змогла, але саме таким виваженим тоном робляться правильні висновки. (…)
Після розділів «Сутінки економічної кризи» та «Севєродонецька криза» мене запитували колеги по службі, що зі мною відбувається і чому я така сумна. У цих розділах мене вразила раніше невідома мені картина того, як в 1990-х олігархи як Єфремов, Тихонов, Бойко заволодівши монопольними підприємствами з продажу газу, виставили луганським й донецьким заводам-гігантам завищені ціни на газ, які ті не були в змозі заплатити, а тому залазили в борги. Коли ж борги не могли сплатити, вони закривали заводи й шахти та продавали з молотка їхню інфраструктуру.
При цьому ніхто не думав про десятки тисяч шахтарів та працівників заводів із їхніми сім’ями, які повтрачали роботу, пішли в кримінал, в нелегальні «шахти-копанки». Мене вразило, як тисячі шахтарів, що раніше мали соціальний капітал у вигляді поваги до своєї праці, залишилися без роботи на заводах і шахтах, де працювали поколіннями цілі родини.
І головне – що гнів цих людей ті, що обкрали їх, повернули на Україну. Брехали їм десятиліттями, розколювали на схід і захід для власних політичних дивідендів і розповідали брехні про захід України. А врешті-решт зрубали гілку, на якій сиділи. Заплатили за свідомий системний розкол України разом із населенням Донбасу, яке свідомо й системно дурили. Тільки вони заплатили награбованими активами, а населення – своїми життями.
(…)
Наталія Веселова, народний депутат VIII скликання
КиївЩоб зрозуміти, хто ж насправді винний у розпалюванні ворожнечі на Сході України, яка стала плодючим ґрунтом для війни, розв’язаної Росією, варто прочитати книгу Дениса Казанського та Марини Воротинцевої «Як Україна втрачала Донбас».
Нажаль, умовна «автономізація» Донеччини та Луганщини розпочалася практично з перших днів незалежності нашої країни, але не за ініціативи простих мешканців степового краю, а як інструмент політичних маніпуляцій місцевих еліт. Чи могла українська влада локалізувати та знешкодити процеси, що відбувались на Сході? Чи могла Україна ефективніше інтегрувати східні регіони та запобігти військовій агресії Кремля?
Щоб знайти відповіді на ці питання, варто використати матеріал, що ретельно зібраний та систематизований Денисом і Мариною.
«Донбас – це Україна». Такий автограф залишив для мене співавтор книги Денис Казанский. І я з ним повністю погоджуюсь.
Катерина Супрун
КиївЯкщо ви досі ставите собі питання: чому не сидить Медведчук?
То прочитавши цю книгу, прізвищ у цьому списку додасте набагато більше.
Автори зробили прекрасну роботу.
Так треба розповісти не тільки про Донбас, а й про інші регіони України. Країна має знати своїх героїв. Від самого початку ніхто не ставив собі за мету державність, самостійність і Незалежність. Всі тупо прикривали свій зад і опікувалися власним капіталом.
Тепер, коли слухаєш голову держгеокадастру — вже нічому не дивуєшся, коли дивишся на Конституційний суд — нічому не дивуєшся, коли слухаєш «плівки Вовка» теж нічому не дивуєшся. Ну я не дивуюся точно. Відеоблоги, телевізор і соцмережі не допоможуть змінити ситуацію. Порядок денний треба міняти. Хто і як це має зробити – я не знаю, але так має статися.
Ну і це не гірше за серіал «Наркос», якщо що.
Ярослав Захаров
Кривий РігЧитаючи, цю книгу починаєш дедалі більше розуміти, хто саме розпалив вогонь міжнаціональної ворожнечі, створюючі міфи про “міцних господарників” та “дармоїдів з заходу”.
Мешканцям Кривого Рогу, рекомендується для прочитання обов’язково, адже для нашого регіону ця проблема є також актуальною…
Ось лише декілька цікавих цитат з книги, як підтвердження моєї думки:
“Провину за економічну місцева еліта поклала на своїх опонентів. Крім того населенню почали втовкмачувати, що усі зароблені гроші у них відбирає Київ та західні області України”..
“…Донбас вважав Кучму своїм кандидатом. Виходець із промислового Дніпропетровська, радянський управлінець, що погано розмовляв українською, був ближчим по духу донецькому виборцю, ніж уродженець Волині Леонід Кравчук…”
Макс Фінчук
РівнеЩойно дочитав книгу Дениса Казанского та Марини Воротинцевої “Як Україна втрачала Донбас”. Браво авторам за те, що змогли зробити книгу дуже цікавою навіть для людини, якій ще в школі відбили любов до історії.
Чесно, читав з захватом і жахом (через усвідомлення того на скільки запущена ситуація з сепаратизмом і політичною проституцією була з самого отримання Україною незалежності).
Рекомендую до прочитання всім і раджу мати примірник в своїй бібліотеці для нащадків, щоб їх мізки не зайняла ватна пропаганда ‘громадянського конфлікту’
Олена Стахурська
МиколаївЯкщо ви досі ставите собі питання: чому не сидить Медведчук?
То прочитавши цю книгу, прізвищ у цьому списку додасте набагато більше.
Автори зробили прекрасну роботу.
Так треба розповісти не тільки про Донбас, а й про інші регіони України. Країна має знати своїх героїв. Від самого початку ніхто не ставив собі за мету державність, самостійність і Незалежність. Всі тупо прикривали свій зад і опікувалися власним капіталом.
Тепер, коли слухаєш голову держгеокадастру — вже нічому не дивуєшся, коли дивишся на Конституційний суд — нічому не дивуєшся, коли слухаєш «плівки Вовка» теж нічому не дивуєшся. Ну я не дивуюся точно. Відеоблоги, телевізор і соцмережі не допоможуть змінити ситуацію. Порядок денний треба міняти. Хто і як це має зробити – я не знаю, але так має статися.
Ну і це не гірше за серіал «Наркос», якщо що.
Роман Гасько
Івано-ФранківськРідко пишу про книжки, але тут випадок дуже особливий.
Ця книжка повинна бути в кожній бібліотеці України! Вона повинна бути в ОБОВ’ЯЗКОВОМУ переліку до вивчення в історичних, правничих, журналістських та політологічних ВУЗах!
Ця книжка повинна бути в особистій бібліотеці КОЖНОГО співробітника Поліції, СБУ, судів та інших правоохоронних органів!
А ще, ця книжка – вирок! Вирок державі Україна, нації, політичному класу, бізнесу та всім і кожному з нас.
Кожна сторінка цієї книги – це кримінальна справа за найтяжчими статтями Кримінального кодексу.
Кожна сторінка цієї книги – це підйом артеріального тиску на кілька пунктів із потребою відволіктись.
Кожна сторінка цієї книги – це наочний посібник «як не можна будувати державу».
«Чи можна сьогодні сказати, що українське суспільство та українська влада засвоїли уроки з подій на Донбасі? Ні», – ця цитата з даної книги засвідчує квінтесенцію останніх майже семи років історії України.
Багато з «персонажів» згаданих авторами, не тільки не понесли заслуженої відповідальності за свої дії/бездіяльність, а й досить непогано почувають себе в сьогоднішній Україні. Що доводить потребу у максимально радикальних змінах таких структур як СБУ.
Ми маємо пам’ятати просту річ: Україні нічого не гарантовано! І якщо ми не хочемо, через кілька років, читати книжки: «Як Україна втрачала Одесу», «Як Україна втрачала Харків» і т.д. – потрібно вже зараз докладати зусиль для зміни правил і методів роботи всієї держави.
У нас під боком жорстокий і грізний ворог. Але, як показав Донбас, якщо ми будемо сильні і згуртовані – то не все так погано.
Успіхів!
Виктория Виткалова
Киев (Луганск)Эту книгу захотела сразу как только увидела автора, потому что знаю Марину…
Эту книгу захотела сразу, потому что “Донбасс “- это не просто слово, не географическая часть Восточной Украины.
Там я родилась, и взрослела, и рожала дочь… и мой пафос пытается маскировать боль…
Эта книга о моей малой родине, история, которая с ней происходит ещё не закончилась.
Знаю, что буду читать и рыдать потому что 5 лет не была на маминой могиле, буду оплакивать каждый абзац потому, что так происходит.
И спасибо большое за книгу
Костянтин Ільченко
Київ (Перевальск)Дуже вдячний авторам за чесну історію не тільки про наш Донбас, а і всю Україну.
Вони не зупинилися на подіях 14-го року, а зробили справжнє дослідження, проаналізувавши ситуацію, починаючи з 90-х. І це дуже важливо!
Головний меседж книги в тому, щоб всі зрозуміли – горе, яке зараз спонукало українців, воно з’явилося не вчора, воно готувалося десятиріччями.
Те що зараз відбувається на окупованих територіях Луганської, Донецької обл. і в Криму, насправді є результатом тривалої зрадницької політики «національних еліт», яка на жаль продовжується і по цей час.
Вражає глибина знання предмету і кількість дослідженого матеріалу, що надає цьому труду право на життя, як історичному документу. Взагалі-то я вважаю, що саме така незаангажована публіцистика в майбутньому стане основою для написання чесної історії України.
Ксения Демина
Киев (Луганск)Книжку забрал сын. И читал. Медленно. Много спрашивал, смотрел карту зоны АТО.
Спрашивал все время, как расшифровываются аббревиатуры. Короче, пытался вникнуть.
В целом ему понравилось, но я думаю, что он не все понял, все же 14 лет.
У нас уже на книжку очередь.
Я, наш репетитор по английскому, который из Донецка, и два одноклассника сына.
Марина Баранівська
КиївДуже раджу почитати нову книгу Дениса Казанського та Марини Воротинцевої «Як Україна втрачала Донбас».
Якби Нетфлікс зняв серіал за мотивами цієї книги, то це була би пушка, а не серіал Але навряд чи людина, що не жила в пострадянському просторі, повірила б в історичну реальність цих подій.
Це книга про те, як війна за владу та статки може призвести до справжньої збройної війни. Про шантаж як політичний інструмент, про кейси, які використовували еліти для політичної боротьби за місце під сонцем та «сколачування» шалених статків. Про Кучму, Яника, Ахмєтова, Бойка, Єфремова, Медведчука та багатьох інших представників «регіональних еліт».
Це книга про те, яку роль у подіях 2014 р. зіграли вибори 2004 р. Про те, як влада сформувала міжрегіональний конфлікт. Про ворожнечу, розкол та образ зовнішнього ворога як політтехнологію. Про масовий психоз і страх. Про абсолютну безініціативність і слабкість центральної влади.
Як, для чого і в чиїх інтересах виникали та розвивались ідеї сепаратизму?
Звідки взявся чорно-червоно-синій триколор? Звідки взялась «мулька» про фашистів, бандерівців? Хто налякав, обдурив та обікрав жителів Донбасу? Хто довів регіон до зубожіння та абсолютно неадекватної як для 21 століття бідності?
Хто повинен понести відповідальність за цю війну? Чиї призвіща ми мусимо знати та як мінімум зневажати?
А також, чого мусить нас навчити вся ця історія, але ДОСІ НЕ НАВЧИЛА….